У пам’яті закарпатців досі жива небувала листопадова повінь
1998 року. У результаті тривалих дощів на річках піднявся рівень
води. Це не дивина для гірських водойм, але того разу вода піднялася
до критичної межі. Річки вийшли з берегів підтопили села, міста.
Потужна сила води, перемішаної з ґрунтом і камінням, зносила цілі
будинки. Під натиском катастрофічного паводку не встояв й Музей
лісу і сплаву на Чорній Ріці.
Повінь забрала унікальну греблю, яка була складним комплексом
будівельних конструкцій, технічних вузлів і механізмів. Довжина її
складала 80 м, ширина 5,5 м. ЇЇ спорудили ще у середині 19 ст. за
проектом австрійського інженера.
Підпирали греблю дві основні опори, побудовані, як і сама гребля,
за принципом «скрині» — коробки з горизонтально викладених колод,
засипаних камінням. Тож можна собі уявити якою була потужна повінь,
що навіть це не допомогло у її стійкості. До речі, опори поставлені за
течією, перпендикулярно греблі, з обох сторін від основних воріт, через
які пропускали бокори. Опори не лише підпирали греблю, але й
направляли бокори в потрібному напрямку.
Водоймище, що утворилося в результаті загати ріки, складало в
довжину 2 км і в ширину 300 м. Воно могло забезпечити одночасний
сплав 4—5 бокорів.
З Чорної ріки деревину у бокорах сплавняли до середини 50-х
років. Відтак транспортування цінного ресурсу здійснювалося за
допомогою лісовозів.
У 1973 році греблю на Чорній ріці обстежили фахівці, після чого
вона була реставрована. У надбудовах вирішили створити Музей лісу і
сплаву, відкриття якого відбулося у 1976 році.
Експозиція музею складалася з численних експонатів, серед
яких особливу увагу привертали знаряддя праці і одяг лісорубів та
плотогонів, різні макети, фотографії мужніх людей, що тут трудилися.
Найбільшим і найціннішим експонатом була сама гребля, яка,
перегородивши річку, утворювала мальовниче водне плесо. На жаль,
саме цей, найцінніший експонат, відправив у минуле листопадовий
паводок 1998 року. А от інші експонати вдалося врятувати. Вони
тимчасово були виставлені для огляду у приміщенні візит-центру
НПП «Синевир». А от недавно, після реконструкції працівниками
парку приміщення, що ще залишилося від Музею лісу і сплаву, знову
експонати перенесено в урочище Чорна ріка. Крім того, тут
відремонтовано стару бокорашську колибу, споруджено справжні
ризи, які використовувалися для спуску деревини і навіть бокор – усе,
щоб туристи мали нагоду краще пізнати екзотичне для сьогодення
ремесло.
Але це лише початок. Бо ж виділено майже 16 млн. грн на
відбудову музею. Оголошено тендер на виконання цих робіт. Отож,
музею – бути!
Вже зараз сюди навідується чимало туристів, яким надзвичайно
цікава бокорашська тематика. Не лякає мандрівників навіть ґрунтова
дорога 2,2 км, яку необхідно подолати, щоб дістатися до музею. Тож
асфальтне покриття для цієї дороги необхідне, як й проведення
електроенергії.
